Добра книжка для поганих дівчат

Ну ось, щоб не вдавати з себе знавця літератури, напишу про цю книжку дуже коротко: якби мені захотілося написати щось підліткове, то я б хотіла, щоб це була саме така книжка, як "Щоденник поганого дівчиська" литовської письменниці Крістіни Гудоніте.

Щоб героїня місцями була ідіоткою, щоб багато читала й писала, щоб помилялася, як 15-річна Котріна, й закохалася у старшого на 12 років скрипаля, щоб у неї, здавалося б, усе було погано (я ще на тому місці, де погано, ще читаю), але ж читач знатиме, що все буде добре. Тільки якби я писала цю книжку, то її героїня менше курила б, бо я не курю, я ж правильна дівчинка, хоч і Нечитайко :)

Тут є все, що має бути в молодіжному романі, але цього всього не забагато. Особливо мені запала в душу лінія зі старенькою акторкою, яка доживає віку сама, нікому не потрібна. Добра така книжка, шкода, що мені раніше такі речі не траплялися, у мої п’ятнадцять.

Кристина Гудоните. Дневник плохой девченки / Пер. с литовского Александры Васильковой. — Москва: Самокат, 2013. — 256 с.

Авторка начиталася Корчака

Ця історія трапилася цієї весни під час «Книжкового Арсеналу». На той час я працювала в українському видавництві, й одним із моїх улюблених обов’язків було спілкування з читачами біля видавничого стенду. Направду, дізнаєшся багато нового – про себе, про дітей і їхніх батьків, про книжки, які вони вибирають. Одного дня до видавничого стенду підійшов дбайливий тато й попросив порадити йому книжку для доньки.

— Скільки років доньці? — простодушно запитала я.

— Одинадцять, — із гордістю відповів дядечко.

— Тоді візьміть оцю, — тикаю йому книжку про 12-річну Уду Андреа Стокґейм, яка вперше закохується, переживає кризу підліткового віку, воює з батьками, заплутується у стосунках із друзями і взагалі. Дотепну таку, перевірену, книжку, яку сама прочитала з задоволенням і всім раджу, — у ній про перше кохання.

— Ні-ні, нам закохуватися ще ранувато, ви що! Давайте краще он ту, про пригоди.

І я подала йому саме ту книжку, яку він просив. Хорошу, але навряд чи це те, що вибрала б його донька, якби вона підійшла до стенду. Але що вдієш: кому, як не батькам, вирішувати, коли і в кого нам закохуватися, і що читати.

Читати далі: http://litakcent.com/2013/07/23/pro-pravo-dytyny-na-vybir-socialno-znachuschi-teksty-i-dytjachi-knyzhky/

Не-така книжка для підлітків

Я й сама нещодавно прочитала таку ось книжку, погоджуюся.

Ось, наприклад, візьмімо епізод про контрольну, вчительку й вібратор. Той, котрий у телефоні, — вибачливо пояснює автор, — а не той, про який ви, як і більшість нормальних підлітків, подумали:

«— Перевірте, чи всі включили вібратори! — нагадала Катерина Іванівна. — Рульова! (…) Ти включила свій вібратор?». Усі начебто мали зрозуміти, в якому місці сміятися, проте автор пояснює далі для тих, хто не зрозумів: «Вчителька мала на увазі, що дітям слід перемкнути мобільники на беззвучний режим роботи. Але такі слова у восьмого «А» викликали зовсім інші асоціації». Справді? Хто б міг подумати, ох ці вже підлітки!

Звідси: http://litakcent.com/2013/07/17/ne-taka-knyzhka-dlja-pidlitkiv/

Сергій Гридін. Не такий. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2013.