Поки ще літо і до морозів ще цілі неношені чоботи, светри й
пальта, треба готувати сани, тобто книжки на зиму. І щоб ви бува не подумали, що з
українських видавництв я люблю тільки «Урбіно», напишу про одну зимову книжку «Видавництва
Старого Лева» — «Подорож Туди, Де Сніг» Марини Рибалко. Відразу скажу, що не
розумію, навіщо писати всі чотири слова з великої літери, як велить англійська
письмова традиція. Хіба що «Туди, Де Сніг» — це назва країни, але насправді це
не так, тож назва з суцільних великих літер виглядає не зовсім доречно.
Але загалом книжку я проковтнула. Й оскільки я не велика
фанатка фентезі, як ви могли завважити з добору книжок у цьому блозі, то й до
сюжету й усього такого придиратися не буду. Читати було цікаво, захопливо. Є
казкова історія, яка, щоправда, нагадує всі нескінченні подібні історії про
фантастичні мандри у вигадані краї, але це й диктують закони жанру. Є в цій
історії й українськість, втілена в амулеті у вигляді скіфського сонця, що дозволяє героям мандрувати
між світами. Ну, і ще, звісно, сякий-такий київський простір, хоч його у творі
й дуже мало. Але це теж — закони жанру.
Отож, герої. Традиційні, казкові. Тут узагалі все діється за
Проппом. Є заборони, які порушують. Є розплата. Є помічники, є завдання. А ще є
милий дракон Кульбабка, добрі й злі королі й королеви, пригоди — все те, що
триматиме вас у напрузі від початку й до кінця.