Спасибі добрим друзям, які вчасно підкидають добрі тексти.
Підліткові люблю особливо, і ви це знаєте :) Цього разу пишу про «Маргаритку»
Крістіне Нестлінґер.
Попри те, що насправді мене ось уже надцять років звуть Оля Христя :), у чотирнадцять, п’ятнадцять і сімнадцять я – зуб даю –
була справжнісінькою Маргариткою! Точніше, Маргаритою-Марією Закмаєр. У мене
були ті самі проблеми: довгий час я соромилася демонструвати свої п’ять зайвих
кілограмів, ненавиділа приміряти новий одяг, терпіти не могла фотографуватися.
І клопоти з родиною – це теж, на жаль, мені до болю знайомо...
Утім, давайте не будемо про мене, адже багато хто з нас,
дівчаток, у свій час були, є чи будуть Маргаритками. Товстункою Маргаритою,
Маргариткою з комплексами, Маргариткою з нещасливим коханням, Маргариткою, яка
не може вибрати поміж двох хлопців, Маргариткою, яка мусить розгрібати братові
й батьківські проблеми, Маргариткою, яка пише контрольні у школі, прогулює
уроки, їсть із подружками морозиво, ходить на вечірки й зранку страждає
похміллям, мучиться одвічним дівочим питанням «Спати чи не спати?», виборює
своє право на відпочинок без батьків... Про ці всі проблеми, а також про безліч
інших, які так часто немає з ким обговорити, напрочуд весело розповідає
австрійська письменниця Крістіне Нестлінґер у своїй захопливій книжці
«Маргаритко, моя квітко».
А взагалі, Маргарита – дуже симпатична дівчина. Із сірими,
«як дунайська рінь, очима, волоссям кольору спанієля, малесеньким дитячим
носиком», метким розумом і щирою душею. І навіть галаслива й проблемна родина,
яка до всього ще й любить смачно й ситно попоїсти, Маргаритчин образ не псує.
Ні тато-Закмаєр, який вважає, що місце його дружини – біля дітей і плити; ні
мама, яка одного чудового дня розуміє, що їй це все набридло і що все може бути
інакше: фігура – стрункою, робота – цікавою і до душі, чоловік – люблячий і
розуміючий; ні молодший брат-ненажера Гансик, у якого проблеми то з навчанням,
то з вихованням, то з вагою; ні вересклива наймолодша сестричка Меді, яка
скрізь суне свого носа. Без них історія про квітку-Маргаритку була б не такою
цікавою, та й хтозна, чи стала б Маргарита такою, якою вона є на останній
сторінці книги – впевненою в собі, закоханою, вродливою, розумною і
цілеспрямованою дівчиною, яка знає, чого вона хоче і чого – точно не хоче.
Крістіне Нестлінґер. Маргаритко, моя квітко: роман / Пер. з
нім. Ольги Сидор. – Львів: Урбіно, 2012.
Скорочена версія. Повну опубліковано в журналі «Однокласник» у рубриці «Модна читанка».
Немає коментарів:
Дописати коментар