 |
| А художниця на обкладинці забула намалювати одну важливу деталь - камінчик на шиї у Софійки! |
А що, чекали сексу, правда ж? Ось і тримайте. Марина
Павленко, мовби відповівши на закиди незадоволених життям критиків узяла й у п’ятій
книжці про «Русалоньку із 7-В» зробила, як в анкеті фейсбука: «Усе складно». Сексу вам хочеться? Мало поцілунків і мрій про фату? Ок, тримайте, робіть із цим, що хочете. Вам уже цікаво? Мені теж. Але продовження не передбачається, бо Русалонька,
себто Софійка Щербань, уже перейшла у 8-й клас і завершила свою ініціацію,
помахала лапкою дитинству й ввійшла в повноправний підлітковий вік. Так що якщо
про Софійку книжки ще бути можуть, то про Русалоньку з 7-В навряд. І я знову
тут коротко скажу, що мені прикро, що всі п’ять пригод трапилися з Софійкою в один
рік, що не розвели дорослішання на п’ять років. По-моєму, на один сьомий клас
усього було забагато. Але таким був задум Марини Павленко, вона про це не раз
розповідала: дорослішання в один рік.
Я вже відчуваю ваш трепет у передчутті подробиць. Ок, як
подружка розповім трошечки, щоб не зіпсувати задоволення. У п’ятій книжці, що
цікаво, найменше чарів і детективу. Таємниця тут така бліда й не таємнича, очевидячки,
щоб не затуляти собою любовної ліній, чи то пак ліній. Бо тепер тут «краєзнавчий
любовний роман». Дівчачий, правдивий. Ви ж знаєте, я ніколи не брешу: я себе
впізнавала на кожній сторінці. Усі ці вагання, перехоплені й не так потрактовані
погляди, цей трепет і «метелики», знайомі мені ще по «Щоденнику старшокласниці»,
і навіть невдалий перший поцілунок у мене теж був. І дівчаток, які починають
статеве життя у дванадцять, я теж знала… І на «правильних» хлопців не відразу
увагу звертаю, і в Криму була, і Південний Буг бачила… Усе знайомо, усе правда.
Правда те, що ми, дівчата, не завжди знаємо, чого хочемо, особливо у
дванадцять-тринадцять років. А ще ми трохи підсліпуваті, це теж правда. Хороший
і надійних хлопців, які поруч із нами все життя, помічаємо не на перший рік.
Соромно, але що вдієш. Є надія принаймні, що Софійка через якийсь час свого ідеального
Сашка таки помітить, і вони обоє ще будуть не дуже досвідчені в любовних
питаннях. Значить, чекати нам не більше п’яти років. Хай ще помучаться, Софії
потрібен досвід. І мати з чим порівнювати, щоб не розкидатися пізніше таким
скарбом.
От щоби до кінця правду, то часом я поблажливо всміхалася,
виловлюючи «надто мудрі» слова вчорашніх семикласниць. Але, судячи з усього,
авторка й сама до того ставиться з іронією, повсякчас примовляючи, яка ж мудра
ця «Радзивілка», так все ок. Ми читаємо і робимо свої висновки: з помилок
Софійки та її однокласниць, із книжної мудрості Лесі Радзивіл, із наївності
Віку-кусі.
До слова, до краєзнавчості «Русалоньки з 7-В» додалася її
екологічність. У книжці багато йдеться про те, як важливо оберігати природу,
збирати сміття, не доводити до пожеж, не бруднити води й не заважати своїм
існуванням тим, хто живе на цій землі давніше, ніж ми. Є про затоплені
дніпровські пороги, про які багато говорить і Володимир Рутківський (я його «Потерчат»
нещодавно прочитала, була зворушена). Це страшні речі, мені складно це уявити,
і про такі речі потрібно пам’ятати. Добре, що Марина Павленко про це пише й
передає пам'ять далі. Краєзнавчість досягла своєї комічної абсурдності в образі
двох вишнопільських учительок, одна з яких перераховує всі знайомі їй назви
пташок, рослин, тварин, що трапляються на шляху, а друга, мов ходяча вікіпедія,
транслює історичні факти. Милі такі вчительки :)
А загалом – повість дуже мила, тримає в тонусі, змушує
переживати й тримати кулачки за нетямущу Софійку, збагачує знаннями. І вона
дуже-дуже літня. Кримська. Південнобугівська. І майже не містична. Якщо не
враховувати магії камінчика, яку можна списати на бурхливу фантазію Софійки. А
ви ж то в курсі, яка в неї уява, еге ж? Ви ж читали всі чотири попередні
книжки?) Якщо ні, то ось тут читайте про чотири перші «Русалоньки з 7-В».
Марина Павленко. Русалонька із 7-В плюс дуже морська
історія. – Вінниця: Теза, 2013.
Немає коментарів:
Дописати коментар