Дещо про дівчат

Учора я дочитала третю книжку про Енн і остаточно вирішила, що ця книга (не як конкретно ця книжка, а як серія про Енн Ширлі), ця героїня, цей переклад стали одними з моїх улюблених. Ідеальний дівчачий текст, якщо вже на те пішло. Соковитий переклад, тонкий психологізм і проблеми, які не старішають. А головне – якщо вже хтось із читачів блоґу Христі Нечитайко бореться за рівність жінок, то ось ця серія – саме те, про що треба писати напередодні 8 березня.

Почну з того, що Енн – дівчинка, яка поступово виростає в дівчину, долає всі проблеми, притаманні нам, дівчатам, ізмалку й до… поки що я дійшла до двадцяти з маленьким гаком років. Цікаво й те, що фізичне, духовне й розумове зростання Енн можна співвіднести, як дівчина освоює, привласнює та обживає простір навколо себе. Цей простір розширюється в міру того, як росте Енн. Спочатку це була дівчинка з Зелених Дахів, потім – із Ейвонлі, відтак – із Острова Принца Едварда, і я боюся, що буде далі. А оскільки Енн дівчина прогресивна не лише на кінець ХІХ століття, але й на наш час, то далі буде мало не весь світ. Адже Енн не вдовольняється тим, щоби сидіти вдома, вона йде вчитися, розширює свій світогляд завдяки навчанню, спілкуванню з новими людьми й далекими й не дуже поїздками.

Продовжу тим, що книжка про Енн – емансипантська, якщо можна так сказати. Я намагалася порахувати, скільки разів нашій героїні пропонували у третій книжці руку і серце (кілька способі були дуже комічні), і тільки на останнє освідчення вона відповіла взаємністю, хоч і заміж не поспішає. А їй уже, нагадую, за двадцять. Вона закінчила вчительську семінарію і здобула ступінь бакалавра гуманітарних наук усупереч тому, що більшість її односельців вважали це дурнею і непотрібною справою, і головне – виявом не спраги до знань, а звичайної пихи.

Енн Ширлі, як і багато її літературних посестер того часу (в т.ч. й українських), – тягнеться до літератури й сама намагається дещо писати. Якщо ви теж пишете, вам буде цікаво прочитати, з якою самоіронією авторка ставиться до писання юних дівчат. Як смаковито вона розбиває вщент наші юнацькі спроби писати пишномовно, ділити персонажів на хороших і поганих, убивати «поганців» і женити наприкінці «хороших».

Але загалом – це чудова книжка для підлітків, ризикну сказати, що не тільки для дівчат. Тут і про заплутані дівочі почуття, про стосунки й навчання, життя майже в гуртожитках (які тоді називалися пансіонами), і навіть про котів. Ці Люсі-Мод Монтгомері разом із Анною Вовченко вміють так написати, що ах! Я з нетерпінням чекатиму на всі наступні книжки з серії. Це відрада для моїх очей, вух і душі, яка час від часу мусить мучитися кепською літературою. Але такі книжки, як ця, повертають їй волю до життя й читання.

Люсі-Мод Монтгомері. Енн із Острова Принца Едварда: роман / Пер. із англ. Анна Вовченко. – Львів: Урбіно, 2013. – 272 с.

Про другу книжку про Енн читайте тутоньки.