Гляньте лишень, яка красивезна обкладинка в цієї книжки. «Як
я зруйнувала імперію» – і дівчинка у вишиванці здмухує пам’ятник дєдушці
Леніну. Ах, яка метафора! Автор її, до речі, художник Ростислав Попський. Хоча,
підозрюю, що джерелом натхнення міг послужити фільм «Goodbye, Lenin!», де була приблизно така сама
картинка, тільки в НДР.
До того, що Зірка Мензатюк написала книжку для підлітків я
поставилася з осторогою. Не тільки через те, що Христя вся така обережна й
підозрілива, а й тому, що колись у якомусь інтерв’ю письменниця якось так дуже
скептично говорила про те, що цікавить підлітків найбільше, – про сексуальність
у літературі для юних читачів. Там про це побіжно, але досить для того, щоб не
чекати нічого сексуального в «Як я руйнувала імперію».
Але книжка взагалі-то не про це, а про останні роки конання
совка і СССР. Я тоді була ще немовлям, тож це все для мене – хоч і не дуже давня,
а все ж історія. А всім, я вже достатньо стара для того, щоб розуміти, що нині
вже виросло покоління читачів, для яких то вже давненька історія. Й ось для них
– ця книжка, в якій виносками пояснено, чому в СССР були черги, що таке «дефіцит»
і хто такі «спекулянти». Про мовчання, початок відродження національної
свідомості (щоправда – це все знову ж таки на Західній Україні), Рух, трохи про
«бандерівців».
Оповідь доволі традиційна, як у плані композиції, так і в
плані персонажів (є типові негативні персонажі, є типові позитивні, є зрадливий
хлопець і піонерочка, яка вислужується й згодом міняє погони). Колізія доволі
звична, хоча виписано майстерно, я не приколупувалася. Є бородаті анекдоти й кумедні
епізоди з кицькою, взагалі про котів Зірка Мензатюк пише куди ліпше, ніж про
підлітків. Хоча дівчача психологія, зразками якої є подружки Яринка (оповідачка)
і Півоня, теж виписана доволі переконливо. Окрім хіба що надмірної цнотливості 14-річних
дівчат (та й хлопців також). От вони, уявляєте, вечорами поезію читають, а не
цілуються! Боюся, що нинішні 14-річні матимуть величезний когнітивний дисонанс
у зв’язку з цим. Та й у мене виникло запитання до тодішніх підлітків: у СССР
поцілунки були хоча б? Ну, якщо в СССР не було, то в незалежній Україні вже
мали б бути, так ось їх бракує у книжці. Бо все на такому надриві – герої дуже
героїчні, дуже свідомі, дуже зрілі, а не цілуються. Навіть за ручки не
тримаються. Лиш одного разу, отримавши зізнання у взаємному коханні, «диванний
патріот» Андрій легесенько поклав свою руку на руку своїх дівчини. Ах, і чого
цей трепетний епізод так швидко згорнувся?
Вердикт? Я чекаю, що напишуть поважніші критики. Бо я вся
розпереживалася, особливо вловлюючи паралелі між тим, що відбувалося 26 років
тому, і тим, що коїться тепер. Але одне я знаю точно: такої літератури потрібно
більше, бо те, що для письменників – особиста історія, для їхніх читачів уже
давно історія, яку вчать у школах. І отак наблизити до сучасного підлітка,
психологізувати окремі дражливі моменти слід було вже дуже давно. Є багато
сторінок, про які варто писати. Так що цю книжку наполегливо раджу читати 10-11-річним.
Зірка Мензатюк. Як я руйнувала імперію. – Львів: Видавництво
Старого Лева, 2014. – 272 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар