Це я, звісно ж, про сьому книжку з серії про Енн. «Діти з Долини Райдуг» кагбе натякає, правда ж? І ви правильно подумали, Енн тут майже не буде, хіба що десь проїжджатиме на брижці з чоловіком або сидітиме на ґанку, або про неї хтось згадає в пориві ніжності. Тут будуть діти, до того ж, як діти Енн, так і діти місцевого пастора, які теж вельми симпатичні, і навіть мала сирітка, в якої шило в одному місці. Дуже симпатичний персонаж!
У мене склалося таке враження, що цикл про Енн закінчився десь на п’ятій книжці, коли народився старший син Енн і Гілберта Джем. Уже в шостій фокус змістився на дітей, у сьомій – навіть на чужих дітей. Таким чином, почавши з умовно дитячої книжки (ми знайомимося з Енн, коли їй 12 років), ми нібито знову до дитячих чи ранньопідліткових повертаємося. І, здається, у восьмій буде знову доросла тема – війна (принаймні про це натякає авторка наприкінці «Дітей»).
Про Енн я зазвичай не вмію говорити спокійно і зважено, дуже вже ця героїня мені подобається. Крім хіба що того, що в 5-й книжці «Енн у Домі Мрії» вона сиділа і втикала в стелю замість того, щоб щось робити. Офіційно вона, звісно, була тилом і опорою лікаря Блайта, свого чоловіка, але мені здається, що тут Монтгомері зрадила своїм емансипантським поглядам. Хоча це зробило Енн-героїню ще цікавішою: бачили б ви, як жваво її обговорюють дорослі – на хвилиночку! – читачки! І те, що й сто років по написанню вона цікава, про щось таки свідчить. Можна подивуватися її шістьом дітлахам і тому, як вона умудряється, маючи одну служницю, бути такою замріяною і життєрадісною, можна пожуритися з приводу того, що її письменницьку кар’єру принесли в жертву Гілбертовій кар’єрі, можна щиро поспівчувати втраті першої дитини й узяти кілька прийомчиків із виховання.
Але я відволіклася. У сьомій книжці Енн майже немає. І попри те, що на обкладинці Волтер і Ді, мені видалося, що більше книжка про пасторових доньок – Уну і Фейт. Ці малі постійно встряють у всілякі пригоди, і я щоразу аплодую таланту Люсі-Мод Монтгомері, коли вона описує, як ці витівки й геть безневинні дитячі капості обговорюють сільські пліткарки. І як чудесно це все переклала Анна Вовченко (не перестаю насолоджуватися). Книжку написано вже по Першій світовій, і тут уже вплетено трагічну нотку – історію про Дударя, який забере з собою всіх хлопчиків. І про німецького канцлера, який становить загрозу для світу. І дивно і страшно читати рядки, де жінки обговорюють, що ні-ні, ніхто в наш час (початок ХХ століття) не розв’яже війни. Монтгомері це писала вже тоді, коли це була неправда. І ще раз це було неправдою в 1939 році, і ще раз у 1980-х, 90-х, 2000-х, 2014-му. Дудар – це якийсь вічний мотив, як Вічний Жид. Печально це все.
А щоб не завершувати на сумній ноті, то ось вам розгортка з журналу «Однокласник» за липень 2015-го, де вміщено «Модну читанку» про перші шість Енн.
Люсі-Мод Монгтомері. Діти з Долини Райдуг / Пер. з англ. Анни Вовченко. – Львів: Урбіно, 2015. – 264 с.
Читайте також про інші книжки серії:
Енн із Ейвонлі: роман
Енн із Острова Принца Едварда
Енн у Домі Мрії
Немає коментарів:
Дописати коментар