4 в 1: перша книжка про пори року

Учора протестили на цільовій аудиторії картонку видавничого дому «Школа». Придумав кандидат-педагог Василь Федієнко, намалювала Марина Пузиренко. Попри стрьомний вигляд обкладинки, книжка справляє дуже добре враження.

У ній немає жодного слова, тільки чотири розгортки з перекидними сторінками. На кожній розгортці – одна з чотирьох пір року, до того ж представлена у двох своїх крайнощах (приміром, весна прохолодна з відлигами й весна тепла, коли цвітуть дерева). На малюнках – два різні пейзажі: пора року в природі й пора року в саду. Показано різних тварин, птахів, комах і що вони роблять у той чи інший час. Показано заняття людини в саду: садити, підрізати дерева, рвати яблука тощо. Не показано міського життя, але я не вважаю це жахливою хибою, хоч ми й урбанізовані до неможливості. Бо в місті, приміром, не так чітко виявляються всі пори року. Хоча, звісно, можна постаратися й щось придумати :)

Читайте про іншу картонку на цю ж тему.

Художниця Марина Пузиренко кілька років тому потрапила до Почесних списків Андерсена з книжкою «Лускунчик». У «Порах року» вона вибрала реалістичну техніку (підозрюю, що тут вловимі сліди педагогіки, яка стверджує, що малим дітям ліпше бачити малюнки, близькі до реальності), яка спершу видається дивною для найменших діток (дрібні деталі, деталізовані малюнки, багато всього на сторінці), проте зрештою нормально сприймається півторарічною дитиною. Тестова аудиторія, наприклад, «читала» книжку, показуючи пальчиком у різні деталі, а я мусила озвучувати все показане.

Пори року. Ідея В. Федієнко, художниця Марина Пузиренко. – Харків: Видавничий дім «Школа», 2016.

Чесний тато

Так склалися обставини, що за останні, скажімо так, роки півтора я прочитала декілька книжок для молодих батьків. Саме кілька десятків. Була серед них одна мамська, про житіє в декреті, написана легко і з гумором, але нічого в ній особливого не було: у всіх же так, де родзинка? Артем Чапай, тато в декреті, у своїй книжці скрізь підкреслює: в моєму досвіді також немає нічого особливого, якщо не враховувати того факту, що я – чоловік. Тобто наше вау-сприйняття книжки «Тато в декреті» частково все ж від того, що суспільство й досі вважає екстрардинарним той факт, що чоловіки можуть доглядати за дітьми. Звідти ж захоплені погляди на татів, які гуляють із малими дітьми (сама така), звідти ж – насторожене ставлення до вихователів у садочках.

Але ця книжка вийшла в наших реаліях, де тато в декреті – це такий собі динозавр, який раптом викопався з пісочниці юрського періоду й дивує всіх бабульок витиранням дитячих соплів. Тому сприймати її інакше нам складно. Тому я теж писатиму дуже прихильний відгук, але й не лише тому.

Книжка хороша не лише тим, що чесна: автор не вигороджує себе, не цурається своїх помилок і слабинок, по максимуму чесно ділиться як хорошим, так і поганим досвідом. Книжка добра й не лише тим, що профеміністична: мало де так перевіряються рівноправні стосунки між статями, як у декреті. Книжка добра й тим, що в ній дуже добрий гумор, вона гарно скомпонована композиційно, епізоди всі на місці й до речі. Від неї сумно і смішно, її хочеться цитувати весь час як партнеру, так і у фейсбуці (добре, що окремі важливі цитати в дизайні підкреслено маркером, хоча мені хотілося цитувати насамперед не те). Книжка розумна й не ковзає поверхнею якихось поверхових жартів. Тобто видно, що автор і справді пізнав суть :)