Але є ще одна штука. Якось я знайшла на лавці в парку (біля Могилянки, в Києві) красивий атласний зошит, який був не просто зошитом, а ще одним щоденником. Чужим. Спочатку я подумала: нє, негарно читати чужі щоденники, це нечемно, невиховано, негуманно, врешті-решт. Але руки самі потягнулися: думаю, може, там хоч підписано, чий, і телефон є, то я б могла повернути… Але там було написано майже таке: «Читайте, хто хоче. Робіть із цим зошитом, що хочете», і я не втрималася від спокуси… Чужі таємниці так і ваблять, тим паче, що в авторці щоденника я що далі, то більше впізнавала себе в десятому класі… Отаке. Тому далі я потроху публікуватиму дописи Олександри К. (так назвалася авторка щоденника), без змін і доповнень.
Слідкуйте за ним отут:
Немає коментарів:
Дописати коментар